Цього року моя дитина вирішила підпрацювати на канікулах, щоби забезпечити себе до школи. У списку були спортивний костюм, кросівки, туфлі, сорочка, пуловер, штани, піджак та канцелярське приладдя. Нині Вадику 14 років. Все літо він продовжував працювати. Загалом він хотів ще накопичити грошей на новий телефон. Наприкінці літа я почала готувати свою доньку першокласницю до школи. Хоча деякі речі я придбала наперед, більшість покупок довелося робити в останній момент. Адже деякі речі могли виявитися дитині не за віком. Увечері я обговорювала покупки із чоловіком. Вадик підслухав нашу розмову і навіть поцікавився:
Мамо, невже все так дорого? Я кивнула і тяжко зітхнула. Моя дитина пішла до своєї кімнати, повернулася і поклала гроші на стіл. Саме ту суму, яку він міг заробити. Ми спробували відговорити його, нагадавши, що йому не потрібно витрачати власні гроші на шкільне приладдя, оскільки за них платять батьки. Навпаки, ми навіть запропонували купити йому телефон. Мій підліток, навпаки, наполягав: — Тату, мамо, це був мій вибір. На той момент його вчинок мене практично довів до сліз.
Він виглядав мужнім, розумним, порядним та доброзичливим. Батько навіть обійняв його і сказав: — Сину мій, ми пишаємося тобою! Ми ходили із сином по магазинах, і Вадик завжди розплачувався на касі своїм гаманцем. Продавці були просто вражені. А я пишалася і хвалила свою дитину. Я повідомила всім, що всі ці гроші він заробив сам. Він витратив усі свої гроші даремно. І це сталося тому, що він вибрав чудові, дорогі кросівки йому та сестрі. Зрештою це були його гроші. Хто може стояти на шляху? А ми із чоловіком заплатили за телефон. Ми вважали, що це справедливо, адже син так довго й уперто працював над досягненням своєї мети, своїх амбіцій, що ми не могли вчинити інакше. Я пишаюся своїм сином!