Я нещодавно пішла зі школи, хоч дуже люблю дітей, я завжди мріяла їм викладати. Але я терпіти не можу їхніх батьків, які на зборах поводяться просто огидно. Я не остаточно відмовилася від своєї мрії. Зараз я займаюся репетиторством, допомагаю дітям готуватися до іспитів та просто не відставати за програмою. Якось прийшла до мене одна мати, я пам’ятаю її ще зі школи: -Мені тут сказали, що ви дуже добре дітей готуєте. -Я рада чути такий відгук. -Коротше, мій син двієчник. З математики взагалі нічого не розуміє. Він, звичайно, може ходити скрізь із калькулятором, але йому цього року іспити складати.
Мені не сподобався гонор цієї матусі. Але я терпляче вислухала, яка проблема у дитини. Разом із хлопчиком провела тестування, виявилося, що у нього рівень математики відстав на два класи. Я одразу попередила маму, що буде важко. Хлопчик повинен старанно займатися у мене тричі на тиждень, щоб хоч на прохідний бал скласти іспити. Мати побурчала, але погодилася. Хлопчик хоч і приходив на мої заняття, але просто навідріз відмовлявся робити домашні завдання.
А коли до мене приходив, вже забував минулу тему, бо вдома її не закрипив. Він скаржився, що просто не встигає. Тоді я понизила йому навантаження. Думала, що наразі проблем не виникне, але минув місяць занять, а ми все з однієї точки зійти не можемо. Я подзвонила його мамі, почала говорити, щоб вона простежила за сином, щоб він виконував усі домашні завдання, а вона мені відповіла: -Це не моя проблема, я плачу тобі гроші, а у мого сина нульовий результат. Сама маєш справлятися, це твоя робота. Після цього я відмовилася займатися з хлопчиком : це просто неможливо.