Коли мені було 12, у мене з’явився брат, чому я була дуже рада. Наслухалася, як мама та тато говорили, мовляв, він зараз виросте, тебе ніхто і пальцем торкнути не посміє, ти просто почекай. Ось тільки батьки завжди працювали, так що переважно за братом доглядала я. Мені теж іноді хотілося вийти на вулицю, погуляти з друзями, а натомість я лише сиділа вдома і няньчилась з братом. Хоча я була і не проти , адже я дуже любила брата, і бажала йому тільки добра. Ні краплі заздрощів чи ненависті в мені не було.
Через моє таке ставлення до нього, мої подруги часто говорили, що він виросте, доведеться його дружині, ох , як несолодко, їй доведеться за дорослою дитиною доглядати. Ось тільки наречену мій брат знайти не міг довго, а як знайшов, все сталося навпаки тому, що пророкували мої подруги. Командиром у їхній сім’ї стала його дружина. Ще до весілля вона про себе з’явилася як про не дуже стриману і господарську дружину, ось тільки після весілля її начебто підмінили.
Одного разу невістка стала в прямому розумінні слова командувати всією сім’єю, точніше, як би зачарувавши брата, вона говорила йому, що сказати батькам, які продовжували балувати брата. Купівля квартири, ремонт, встановлення посудомийки — все це оплачували наші батьки, а дружина брата лише продовжувала всі свої примхи підсовувати йому, щоб той вирішив їх за допомогою батьків. Не дружина, а справжнісінький п аразит!