Як самий звичайний батько, я для своїх дітей хочу все найкраще, таке ж ставлення проявляється до чоловіків і дружин моїх дітей. Моя дочка на даний момент заміжня, за дуже хорошим хлопцем, якого я знаю давно і чула про нього лише хороші речі. Однак ніхто не без гріха: єдиним мінусом цього хлопця були його батьки. Коли моя донечка тільки знайомила мене з її обранцем, я вже був рад і спокійний за дочку, адже наречений її здався мені дуже стриманим і добрим хлопцем. Що не маловажно, він був з досить забезпеченої сім’ї, ТАТО-адвокат, а мама бухгалтер. У хлопця теж була робота в офісі.
Любили молоді один одного сильно, хоча у моєї дочки і був принцип – до весілля жити разом не будуть, а хлопець це поважав. І ось, нарешті, настав день весілля, досить розкішного, до речі. Красива наречена, гарний наречений, все було ідеально, до того, як перед молодятами постало житлове питання, всім вже набридле, але такий важливе. На свої гроші зять додав трохи, оформивши кредит, і купив квартиру-не найбільшу, але досить дорогу, адже знаходилася вона в центрі столиці.
І ось саме незрозуміле мені, в цій історії, це ставлення батьків нареченого до самої пари. Начебто, моя дочка їм сподобалася, тільки допомогти житлом вони ніяк не хочуть. Справа в тому, що крім квартири, де живуть вони, у них ще є двокімнатна квартира, яку вони здають. Свати не просто не хочуть віддати зайву квартиру рідному синові, вони йому навіть грошової допомогти не надають, мовляв, дорослий, сам розбереться. Ніколи не зрозумію таких батьків…