Наталя виходила з помешкання, як раптом зустріла сусідку Лідію. Вона кудись йшла з великою валізою, в плетеній шапочці. -А Куди це ти зібралася, Лідочка? – здивувалася жінка. -На море, у відпустку. Вже багато років не відпочивала, нікуди не їздила, вирішила, що настав час. Губи Наталії невдоволено стиснулося. Заздрість кольнула в душі. — Мабуть, діти допомогли грошима, га? А то я знаю, пенсія у нас копійчана, жити на неї складно, а про море і мріяти не доводиться. Альона з Вовою грошей підкинули, га? Сусідка знизала плечима. -Ні, просто я вже кілька років на ремонт відкладаю, але вирішила, що відпочинок важливіший за ремонт.
Життя штука коротка, потрібно встигнути ним насолодитися. А без нових шпалер я якось проживу. Усього тобі доброго, Наталю! Я на потяг запізнююся, тож побіжу вже! Побачимося за кілька місяців. Дізнавшись про новину, Наталя поспішила до Ніни з третього поверху, вони потім ще Юлю запросили. Сіли жінки і стали пліткувати. Витримавши паузу, що інтригує, Наталя розповіла ранкові новини. -Бреше вона, гроші точно діти дали! — Вигукнула Юля. -І не соромно тягнути гроші у дітей, – підтримала Наталя. — Навіть якщо й не діти, все одно. Проміняла ремонт на море. Не соромно жити у старому будинку! Перемивали кісточки всім знайомим аж до обіду, потім по хатах розійшлися.
У Наталі з голови ніяк не виходила ранкова розмова. Вона вважала, що до Лідії життя несправедливо добре. Пощастило з чоловіком, він її доглядав дуже. Коли його не стало, всі жінки будинка зраділи, думали, що ось тепер Лідія зрозуміє як жити іншим. Але тут діти вже були дорослі, у всьому їй допомагають. Несправедливо! Після від’їзду Лідії на море діти вирішили зробити мамі сюрприз, зробити ремонт до її повернення. Жінки під’їзду тоді від заздрощів позеленіли. Щастить же! А ось їхні діти зовсім не такі… Але справа зовсім не в везінні, просто вона виховала у них правильні цінності та якості.