Я вже багато років працюю закордоном. Жити далеко від коханої дружини складно, але на батьківщині так багато не заробиш. Завдяки моїй праці моя сім’я ніколи ні в чому не потребувала, до того ж я ще й майно невелике зміг купити. Живемо ми з дружиною в просторому, затишному будинку. У мене є син, йому вже тридцять два роки. Зараз мені здається, що десь я в його вихованні помилився. Він давно одружений, відразу після армії одружився.
Батьки невістки подарували їм двокімнатну квартиру, яка їм дісталася від бабусі, і руки вмили. Мовляв, молоді повинні навчитися самостійності. Спочатку я подумав, що вони просто егоїсти якісь, які дітям допомагати не хочуть. Зараз я розумію, що вони були дуже праві. Допомога молодій сім’ї спочатку була необхідна. У сина не було постійної роботи, а значить і грошей. Відразу через місяць після весілля невістка заваrітніла і скоро пішла в декрет.
Майже повністю я один містив сім’ю сина. Перший час це здавалося нормальним. Моя дружина доброї душі людина, та й я не жлоб, ми не могли відмовити. До того ж можливість у нас така є. Коли народився онук, ми не могли залишити дитину без необхідного. Навіть машину їм купили, не дуже дорогу, але все ж. Відтоді минуло вже десять років, а вони все одно тягнуть з нас гроші. Невістка вийшла на роботу давно, син теж працює. Вони не такі успішні, але цілком могли б себе забезпечувати, якби хотіли. Але навіщо? Вони звикли сидіти у мене на шиї. Коли я відмовився допомагати далі, дружина і син на мене обр азилися.