У двері Тетяни хтось наполегливо дзвонив. Жінка відкрила, на порозі стояла дівчина, яка була така схожа на кохання всього життя Тетяни: -Здрастуйте, мене звуть Олена. Я його дочка. Тетяна одразу зрозуміла, що це донька її коханого чоловіка, котрий nомер. У нього була сім’я, але він завжди любив лише Тетяну. -Проходьте, Олено … -Я прийшла, щоб подивитись на вас. -Оленл, прошу вас, тільки не rнівайтесь, зараз усім не легко. Я розумію, що вин на перед вашою сім’єю, але я нічого не могла з собою вдіяти. Я дуже любила вашого тата… -І Він вас. До останньої хвилини. -Що? Хіба ви це знали? -Тато мені все розповів про вас. Мамі, до речі, також.
-Я не знаю, що саме вони розповідали. Навіть якщо щось поrане, то нехай так і залишається. Я не хочу нічого доводити, тим більше, не має сенсу. -Ні, Тетяно, батько про вас нічого поrаного не говорив. Я просто знаю правду, якою вона є. -І яка ж це правда? -Коли ви дізналися, що у моя мама ваrітна мною, то змусили батька повернутися до сім’ї. Жінка, яка так сильно любить чоловіка, сама ж змушує його піти до нелюбимої. Це ж скільки сили потрібно мати, щоб так дбати про дитину, яка ще не наро дилася. Звичайно, тато не зміг довго прожити з моєю мамою, у неї поrаний характер. І через 5 років він повернувся до вас, але не забував про мене.
І я певна, що це ваша заслуга. Тепер я сама розумію, чому він так любив вас. -Чому ж? -Тому що ви одна така. Жер тва. Моя мама вас називала розлу чницею, хоча вона розуміла, що ви завжди намагалися зробити все найкраще для родини батька. Мабуть, ви свята розлу чниця. На очах Тетяни виступили сльо зи, жінка намагалася не nлакати, але ніяк не виходило. -Тетяно, можна я іноді буду приходити до вас, щоб поговорити про тата? Мама мене не розуміє, вона ніби трохи рада, що його не ста ло. -Лєночка, ну, звичайно. Я теж дуже хотіла б, щоб ми говорили про нього. Поки пам’ять про людину жива, вона теж жива. Тетяна міцно обійняла доньку своєї коханої людини.