Коли Оксана була маленькою, її батьки розлучилися. Батько пішов в іншу сім’ю, дівчинка залишилася з матір’ю. Перший час вони жили вдвох, а потім мати випадково зустріла свого однокласника, з яким ще в школі зустрічалася, і вони відновили свої стосунки. Вітчим ставився до неї непогано, але якось холодно, ніякої близькості між ними не утворилося. Коли Оксана закінчила школу, вона переїхала в гуртожиток. Іноді вона приїжджала додому, тоді батьки забезпечували її грошима, необхідними речами, але не виявляли ніяких особливих почуттів.
Мати була захоплена новим чоловіком, вона була з ним щаслива. І наче забула про рідну дочку. Ситуація посилилася, коли мати заваrітніла. Вона наро дила Оксані братика. Тоді вона зовсім забула про існування дочки. Всю увагу приділяли тільки маленькому. Вітчим теж був поза себе від радості, багато коштів і любові вкладав у виховання сина. Оксана вивчилась в інституті, вийшла заміж і переїхала до чоловіка в столицю. Життя у неї склалася добре. Коли молодший брат підріс, він вступив в університет у столиці. Тоді батьки стали просити її, щоб вона дала притулок брату під час навчання.
Оксана поговорила з чоловіком. Вони погодилися. Протягом п’яти років університету Оксана готувала для брата, прала і допомагала всім, чим могла. Батьки тоді часто приїжджали. Але коли брат одружився, знову зовсім забули про дочку. А потім Оксані стало відомо, що вони купили Ярославу машину. Мати виправдовувалася, що це його батько на свої кошти купив. А потім вона дізналася, що вони квартиру для нього взяли в кредит. Вітчима вона не звинувачує. Але як рідна мати могла забути про доньку?