Ірина Петрівна поспішала зайти до дочки, Наташі, адже вони не бачилися вже кілька місяців. Ірина тільки повернулася з відпочинку на морі, добре відпочила, правда, за рідними вона скучила, тому їй не терпілося зустрітися з онуками та дочкою. Того ж не скажеш про зятя Ірини, який з нею максимум вітається. Не те, що він якісь гидоти говорить на адресу Іри, справа в тому, що він взагалі нічого не каже.
Навіть із своєю рідною дружиною, у присутності тещі чоловік ніколи не розмовляє, і це було з самого моменту їхнього знайомства. Коли Наталя тільки-но привела знайомити чоловіка з Іриною, той ні слова не промовив, тільки зрідка відповідав так чи ні на запитання Ірини, а так за нього представилася Наталка, про нього все розповіла теж вона. Це Ірині здалося дивним, але багато уваги вона не звернула: «Може просто соромиться, згодом менш сором’язливим стане…» – думала Ірина. Минуло багато років, у пари вже з’явилися дві дочки, а батько дівчаток був таким же мовчазним, як завжди.
І ось, увійшовши додому до дочки, Ірина вирішила зробити сюрприз і пройшла до зали тихими кроками, щоби її не помітили. Її справді не помітили, однак у залі вона виявила тільки зятя з дочками. Зять працював на своєму ноутбуці, поки діти гралися і гасали по всьому будинку. З дітьми він не розмовляв, і навіть коли до зали прийшла Наталка, і спитала, чи буде він каву, той тихо відповів, мовляв, так, не відриваючи погляду від екрану. Виявляється, це він не свекрухи соромиться, а просто хлопець мовчазний, а Ірина навигадувала собі чогось і ображається.