У нас із Михайлом була модель ідеальної сім’ї: майже 15 років спільного життя за спиною, двоє дітей 13-ти та 5-ти років – не життя, а казка. Одного разу чоловік повернувся з роботи пізно і в нетверезому стані, але я навіть не сердилась на нього, адже розуміла, що у нього важка робота, і він має право розслабитись разок. Я поклала його спати, а сама продовжила займатися домашніми справами. Все б нічого, але чоловік став щодня повертатися додому у такому стані. Це вже переходило всі межі. Я зрозуміла раптово, що більше так продовжуватися не може.
Одного дня я просто змінила всі замки і виставила чоловіка за двері. З того часу минуло два дні. Ми з дітьми провели весь день у парку розваг. Повернувшись додому, я відправила дітей у свою кімнату грати та дивитися свої мультики, і зайнялася готуванням. Коли я за кілька годин зайшла до них, не виявила там молодшого, а старший сказав, мовляв, він думав, брат зі мною на кухні. Ми зі старшим весь будинок обшукали, молодшого не було, і тоді ми вийшли надвір, почали шукати його у дворі. — Льошко, що ж ти так мене ляkаєш, га?
— Побачивши сина на лавці перед нашим будинком, сказала я. — Я тата чекаю. Він не має нових ключів. Я приведу його додому, — ляскаючи невинними оченятами пояснив Олексій. — Малюк, а обіцяю: як тільки тато прийде, я сама відчиню йому двері, не хвилюйся, — мої очі наповнилися сльо зами. Я дотрималася своєї обіцянки і таки впустила чоловіка додому. Він повернувся зовсім тверезим і з того часу я чоловіка n’яним не бачила. Після цієї історії наші відносини стали навіть міцнішими. Просто я тоді ду рою була, не розуміла, що наші з чоловіком стосунки стосуються не лише нас із чоловіком.