Коли я збиралася народжувати, дівер мій подарував майбутньому племіннику і коляску, і ліжечко. Якісні, дорогі. І тим, і іншим, ми природно користувалися постійно. Але ось що означає якість. Вони не поламалися, не протерлися. Стан майже ідеальний. Дитині вже більше двох років. У візку він вже не потребує, а ліжечко ми йому вирішили купити побільше. На виріст. Тому я дала оголошення в інтернеті про продаж цих речей. Нам телефонували, цікавилися, обіцяли приїхати подивитися в живу. Якимось чином на моє оголошення натрапила наша сусідка з першого поверху.
І почала полоскати мені мізки на предмет подарувати і коляску, і ліжечко її дочки. З якого це переляку? Вона мені не рідня. Я з нею практично не знайома. Заради чого, я буду робити їй такі подарунки? Ми збираємося повністю відремонтувати дитячу кімнату. Таку-сяку копійку, але зекономимо. Сусідка пристала як банний лист — подаруй, так подаруй. Мовляв, у її дочки важке фінансове становище, самі вони купити таке не можуть. А якщо у них таке положення, то чому вони вирішили народити? Як вони дитину забезпечать? На одні памперси йде сила-силенна грошей…
Але от якщо я подарую, спокушає мене сусідка, то буде мені щастя. Мені щастя, якщо такі зануди і мою сім’ю, і мій дім, будуть обходити за милю. А вона ходить і ходить, ниє і ниє. — Вам, багатим, нас не зрозуміти, — скиглить вона. З чого вона вирішила, що ми багаті? Тільки з того, що дівер подарував коштовну коляску? Так я сама чуть в обм орок не впала, коли дізналася скільки він за неї заплатив. Чекаю не дочекаюся найближчих вихідних. До нас обіцяв під’їхати потенційний покупець. Хоче купити і ліжечко і коляску. Дуже хочеться вірити, що він забере обидві речі, і у сусідки не залишиться причин діставати мене своїм скулежом.