Ніна одружена з Толею вже третій рік. Живуть в місті, в своїй квартирі. Зі свекрухою ладнають. Та й чого не ладити, якщо та живе у власному будинку в селі. Щовесни Марія Степанівна кличе молодих допомогти їй з господарством: прибрати двір після зими, перекопати город, посадити, полити… Цього року Толя збунтувався: — Навіщо нам корячитися на твоєму городі, якщо ми все можемо купити в магазині! Але мати зобразила образу, мовляв, син допомогти матері не хоче. Той і здав назад. Приїхали до неї в суботу. — А де Галя з чоловіком? Чому не приїхали? — запитав Толя про сестру. — Та зара зилася чимось,
бої ться і нас заразити, — відмахнулася свекруха. Толя їй не повірив, тому що його сестра дуже рідко приїжджала допомагати матері, але сперечатися не став. Молоді пішли працювати на благо Марії Степанівни. Працювали дотемна. Повечеряли. Потім свекруха попросила невістку вимити посуд, мовляв, сама щось погано себе почуває сьогодні. Втомлені та змучені Ніна з Толею вирушили спати. Чоловік вирубався одразу, а дружині щось не спалося. Задзвонив телефон. — Та вони вже сьомий сон бачать. Половину зробили, завтра решту дороблять. Я ще Нінку запрягу підлоги помити… А ви приїжджайте наступного тижня.
Відпочинете, розвієтеся, шашликів насмажимо… Ні, Толю з Ніною кликати не буду… Ну ти ж моя донька, я про тебе дбаю, а Ніна мені невістка, чого заради, мені про неї піклуватися?.. Вранці Ніна переказала підслухану розмову чоловікові. — Збирайся, ми повертаємося додому, — сказав Толя дружині. — Толенька, Ніночка, ви куди? Тут же ще половина справ не зроблена? Город то не докопали ще, — занепокоїлася свекруха. — Ось через тиждень Галинка з чоловіком приїдуть, нехай замість шашликів попрацюють на тебе. Ми тут більше пальцем не поворухнемо, — відповів їй син. Толя з Ніною сіли в машину і поїхали.