Ми з чоловіком працюємо віддалено. Вчора засиділися допізна, закінчили і здали проект. Спати лягли о першій годині ночі. У нашого сина канікули. Так що нічого не віщувало ранньої побудки. Були впевнені, що нормально виспимося з ранку. Але не тут-то було. — Ганночка, привіт! Давненько не зустрічалися, у вас все добре? Дзвонила моя троюрідна сестра, що живе в селі. Далеко. Аж за два часові пояси. Але навіть з урахуванням різниці в часі, дзвінок о шостій ранку-це перебір.
— Галю, тобі годинник подарувати? Ти на час подивися. Ми ще не прокинулися, якщо щось термінове-говори. Якщо не горить, подзвони пізніше. Годинок через шість. — Та ми всі вже дві години на ногах. Нам наші тварини спати не дадуть. Це ви, міські, спите до обіду. І що ви там робите, що втомлюєтеся? — nродовжувала базікати Галина. — Ми до першої години ночі проект робили. Це Ви там, в селі, з курми спати лягаяте, ось і прокидаєтеся рано, — відповіла я шпилькою на шпильку. — У нас з чоловіком є відмінна ідея. Хочемо приїхати до вас в гості. Тижні на два. Втомилися, відпочити хочемо. А за худобою нашої свекруха догляне. Ми так давно з тобою не бачилися.
А тут буде можливість вдосталь поспілкуватися. Еге ж. Вони з чоловіком вирішили. Напевно вже і валізи зібрали. А наша з чоловіком думка їх взагалі не цікавить. Галина з чоловіком регулярно, рази три на рік, приїжджають до нас погостювати. А ось ми до них жодного разу не їздили. — Галин, а ми з чоловіком якраз до вас збираємося. Думаємо відпочити від міської духоти. Ти як-не заперечуєш? — Я тобі пізніше передзвоню, — сказала Галина і поклала трубку. Через дві години передзвонила і сказала, що чоловік у неї прихворів, так що нам краще до них не приїжджати. Як до нас їхати, так чоловік здо ровий, а як нас в гості покликати, так чоловік захворів. Бреше. Я і не думала до них їхати. Просто відвадила настирливу рідню.