Наш син з’явився через рік після того, як ми зв’язали себе узами шлюбу. Минув рік – і народився наш другий. Весь свій час я присвячувала вихованню дітей, і вони виросли здоровими та активними хлопчиками. Можу з упевненістю сказати, що мої діти мали щасливе дитинство. Принаймні ми зробили для цього все можливе. Коли хлопчики підросли, я почала розуміти, що вони почали замислюватися про своє власне життя. Це було нормально та очікувано. На весілля старшому синові як подарунок ми купили квартиру.
Хлопець сильно зрадів, ось тільки невістка вдала, що, мовляв, так і мало бути. Через рік молодший оголосив, що зібрався одружитися. Його обраниця здалася мені доброю та вихованою дівчинкою. Оскільки вона була з простої сім’ї, то молодший син чекав від нас такого ж подарунка, який ми зробили старшому синові. Але в цей період мій чоловік проходив лі kування, тому всі наші гроші та заощадження йшли лі kарям. Молодший став ображатися на нас: мовляв, чому це ми старшому житло подарували, а він чим гірший? Виходу не залишалося. Щоб уникнути конфлі kтів, я вирішила їхати закордон, щоб заробити грошей і якось виправити наше фінансове становище.
Благо, сестра жила там уже багато років, тому швидко змогла влаштувати мене на роботу – доглядати за хv орим та багатим старим. Старший син з нами не спілкується. Чи бачите, невістці не дуже подобається з нами контактувати. Незабаром я привезу сюди чоловіка – хай живе собі спокійно: моєї зарплати вистачить. Квартиру, в якій ми жили, вирішили залишити молодшому – щоб усе було справедливо. Тільки сини не розуміють, якою ціною нам дається ця справедливість.