Однієї зими лісник Федір, зачинивши всі двері, сидів у своєму будиночку і почув незн айомі звуки, що долинали зовні. Відчинивши двері, Федір знайшов ху ду вовчицю, яка з останніх с ил ви ла заради їжі. Федорові стало шкода вовчицю. Він мав шматок м’яса, що залишився з вечері, і він кинув його вовчиці. Федір багато знав про диких тварин, він розумів, що нелегко вовчиці доводиться, коли вона вийшла просити їжі в людини.
Вовчиця стала щоденною гостією Федора. Лісник у свою чергу давав бідний шматок м’яса щодня. Дізнавшись про нового друга лісника, селяни ро злютилися, але Федір знав, що голодна тварина могла б принести багато бід, тож він продовжував підгодовувати вовчицю. Через два місяці такої дружби вовчиця перестала приходити до лісника. Федорові навіть стало су мно. Він уже встиг звикнути до хижачkи. Через деякий час Федір почув уже знайомі звуки та вийшов із будиночка.
Перед ним стояла його знайома вовчиця, а поряд були два вовчки. Хи жі смирно стояли і дивилися на лісника. Їхні погляди так і відображали подяку. Федір зрозумів, що вовчиця просила їжу для своїх вовченят. Того разу був останнім, коли Федір побачив вовків. Вони прощалися з ним, бо вся зграя вовків йшла звідти. Федір після цього щоразу вискакував з місця, коли чув звуки, схожі на звуки своєї вовчиці. Він довго ще пам’ятав подругу і чекав, коли вона повернеться вже з великими вовками.