Хтось наполегливо стукав у двері. Чоловік пішов відчиняти. -Валь, це знову мама! — засмучено сказав Микола, трохи прочинивши двері. -Боже, ну скільки можна! — Валя невдоволено насупилась. -Можна я їй грошей дам? -Дай, Якщо вона відразу піде. Микола засунув у брудну руку кілька купюр, на зморшкуватому обличчі розцвіла беззуба посмішка. -Дякую! Жінка нерівної похідкою пішла продовжувати пиячити. Василина зло різала салат на кухні. -Невже тобі її шkода? — обурювалася дружина. -Вона все-таки моя мати…
Коля засмучено сів на найближчий стілець. -Та яка вона тобі мати! Вона тебе покинула, а виховала тебе бабуся! Вона з’явилася лише тоді, коли гроші знадобились. Справді, Олена ходила до сина лише за грошима. Якось вона мало не замерзла до смерті. Її Коля з дружиною знайшли біля під’їзду, викликали швидку, її важко вдалося врятувати. Тоді Олена зареклася, що більше не питиме. Повернулась у село до бабусі, до церкви почала ходити. Але вистачило її лише на місяць.
Потім вона знову приклалася до пляшки. Не стало її на вулиці, просто біля дверей церкви, п’яна не помітила, як завмерзла. Коли Коля з дружиною відвідували бабусю, тоді й з’ясувалась вся правда. Виявилося, що Олена не була її рідною дочкою, вона була донькою другого чоловіка. Бабусі було шkода, недолугою була дівчинка. О шістнадцятій потрапила в погану компанію і пішла з дому. Повернулась тільки о дев’ятнадцятій із дворічним сином, залишила сина в неї, а сама знову пішла гуляти. Так і прогуляла безцільно все своє життя. Микола міцно тоді бабусю обійняв. Він був за все дуже вдячний.