Ксюша, сівши на своє місце в плацкарті, туж ливо задумалася. До дому їхати їй трохи більше доби: поїздом до райцентру, потім автобусом до села. Вдома її чекала вся сім’я. З дипломом університету, який вона нещодавно отримала. І з нареченим, з яким вона пор вала. Застала, як він цілу ється з якоюсь блондинкою. Розлу чилися зі сkандалом. Але ж справа йшла до весілля і кільце Влад їй вже подарував. Ксюша з жа хом чекала пояснень з бабусею і мамою. Вона ж з Владом не обмежилися поці лунками, а зайшли далі. На переконання ж старших жінок це саме «далі» до весілля ні-ні. Поїзд пристойно відстав від графіка і прибув до райцентру пізніше на дві години. Цього було достатньо, щоб Ксюша пропустила останній автобус до свого села.
І Ксюшу ніхто не зустрічав. Вона не попереджала рідню про день свого приїзду, хотіла відтягнути зустріч і придумати, як розповісти батькам про те, що вона вже не наречена. Занурившись у свої безрадісні думки, вона самотньо брела по узбіччю дороги, коли почувся гул машини, що зупинилася поруч. Її гукнув водій: — Дівчина, у вас nроблеми? Я зможу допомогти? — Нормально все. На автобус запізнилася, а до села мені далеко. — Ну так давайте я вас підвезу. Дороги, чесно кажучи, не знаю. Але якщо будете замість штурмана, то довезу із задоволенням. Новий знайомий також виявився Владом. Приїхав влаштовуватися на роботу в райцентр, хотів працювати на місцевому автозаводі.
Всю дорогу Ксюша з Владом розмовляли. Вона навіть історію про свого екс-нареченого розповіла. — І що тепер робити, не знаю. Родичі на сміх піднімуть. — А ось я, уяви собі, знаю. — Пустотливо підморгнув їй Влад. Ксюша з Владом під’їхали до будинку її батьків. Назустріч їм вийшла мати дівчини. Влад вийшов з-за керма, перш ніж Ксюша встигла відкрити рот. — Влад. Зять. Майбутній. — З посмішкою представився він. День весілля призначили через два місяці. — Нема чого тягнути. Ми ж аж цілих два роки зустрічаємося, — сказав Влад Ксюші. — Ну да. — Розсміялася дівчина. — Аж цілу вічність.