— Ти серйозно, Ніно? Він – твій наречений? — Після знайомства з нареченим Надя запитала молодшу дочку, — ти справді хочеш привести це до будинку? — Не «це», мамо, він мій наречений. – Він си рота. Бери приклад зі своєї старшої сестри: одружилася за рекомендацією батьків. Нині живе безбідним життям. Ніна мовчки похитала головою. Чоловік сестри все частіше затримується на роботі. Вона мовчки терпить, боя чись засмутити матір. Ніна згадала знайомство з Іваном. Вона майже плакала, сидячи на лавці у дворі.
Її сумка була переповнена підручниками, а каблук туфлі був відсутній. — Здрастуйте, дівчино, можу я вам допомогти? — Почула вона незнайомий голос. Перед нею стояв не дуже привабливий чоловік. Але він мав таку яскраву посмішку. — Мене звати Іван. Він підхопив сумку і простяг руку. — Ходімо, я проведу. Дівчина одразу відчула себе спокійно, коли взяла Івана за руку. З того часу юнак оточив Ніну любов’ю та турботою. Після того, як його батьки заrинули в автоkатастрофі, він потрапив до дитя чого будинkу. Для Наді гроші та престиж були головними пріоритетами. – Цей шлюб довго не проіснує. Батьки Ніни нікого не запросили на весілля, бо їм соромно представляти скромного зятя своїм близьким.
Проте наречені були у нестямі від щастя. Через десять років Надя стала вдо вою. Старша дочка двічі відвідувала ліkарню для тих, хто п’є. Її кинув чоловік і викрав сина. Перед цим він сказав сватам. – Ви погано виховували доньку. Дочка усі свої проблеми приписувала матері. — Я втратила здоров’я, сина та чоловіка. Це ти у всьому ви нна. Тільки Ніна була задоволена. Іван виявився справжнім чоловіком. Він віддавав сім’ї все своє серце, гідно заробляв, а після народження дочки став чудовим батьком. Надя усвідомила, наскільки вона була неправа. — Візьміть мене до себе жити, синку. Іван з усмішкою відповів: — Звісно, ми будемо дуже раді.