Світлана привела свого хлопця, Павла, познайомитись із батьками… — Павло психолог, — сказала дочка, коли всі сіли за стіл. — Чудово! — Стрепенувся її батько Сергій Сергійович, — мені якраз потрібна допомога психолога. — Тобі?! – здивувалася мама Свєти Ольга Захарівна. – Мені. Чи ти думаєш, що в мене все прекрасно? — Якщо Вам потрібна допомога, то я готовий надати її, — сказав Павло. — Зачекайте, Павле, — Ольга суворо подивилася на чоловіка, — Ти що, незадоволений життям? — Незадоволений. Мені у родині дуже поrано. — Як поrано? — Стривожилася дочка, — ти ніколи нам цього не говорив.
— І обов’язково треба було це сказати за Павла?! — Розсер дилася дружина. — У психолога треба говорити лише правду, — відрізав Сергій. — Яку правду?! — Дружина все більше розпалювалася. – А таку. Ви вдвох просто тероризуєте мене. Варто мені лише натякнути, що Ірі пора заміж, так ви відразу затикаєте мені рота, — сказав батько. — Ну, тату! — обурилася дочка. — У тебе дах поїхав?! — обурилася дружина. Причому і дружина, і дочка промовили свої фрази одночасно. — Ось будь ласка. Я ж казав, Павле, що вони удвох проти мене. А ще додай, що крім цього вони мене так утискають у правах, що я почуваюся пригніченим.
— Яким таким «пригніченим»?! — зашипіла дружина. – Таким, – сказав Сергій Сергійович, – у нас сьогодні дорогий гість, а ви на стіл вишневу настоянку не виставили. — Павло не п’є! — заметушилася дочка. — Чому не п’ю? – здивувався Павло. — Якщо психолог, то не людина? Часом дуже корисно для зняття стресу. — Рідненький ти мій! — Сергій аж підстрибну. — Відразу видно справжнього психолога. Однією пропозицією мою недугу виліkував. І Сергій Сергійович пішов по вишневу настоянку… Того ж вечора вирішили – буде весілля!